| Новина |
|
|
|
|
Про що мовчать "Співаючі": Львівська опера відзначає 125-ліття виставкою Сергія Савченка
16 жовтня, четвер
Поширити у Facebook
Оглядала виставку та спілкувалась із художником журналістка "Еспресо.Захід" Андріана Стахів.
Роботи розгорнули свої мовчазні емоції на стінах оперного, повз які проходить кожен, хто прямує насолодитися однією з вистав театру. "Співаючі" репрезентують вимовлене й невимовне водночас, вдало поєднуючись із простором навколо, доповнюючи його своєю експресією і пропонуючи ще один мистецький акцент.
Це 12 масштабних живописних полотен розміром 2 на 2 метри, де кольори й округлі форми витворюють певну ритміку, символічний драматизм сучасності, коли так багато залишається у мовчанні. Своєрідний візуальний хор поєднує спів і мовчання водночас.
Власне поява цих картин сягає до іншого періоду творчості художника – 2009-2010 років, і сама серія має значно більше робіт, аніж їх вмістили театральні стіни. Проте їхня актуальність оживає в контексті сьогодення, адже твори з роками здатні нарощувати сенси.
І поки їх оглядають гості виставки, у залі поряд вже ось-ось починається вистава, збираються глядачі: хтось кидає оком на постаті на картинах і біжить далі, у пошуках своїх правильних дверей, хтось завмирає коло однієї з робіт, минаючи інші, дехто оглядає кожну, а тоді прямує до зали, відгукуючись на попереджувальний дзвінок.
Але доки не пролунав ще останній дзвінок, закликаючи до початку вистави, якраз час на коротку розмову із самим Сергієм, до якого раз по раз підходять поспілкуватись відвідувачі. Отож, про простір, про вибір, про значення й те, як змінюються сенси.
То що це для тебе – виставляти свої роботи саме в оперному і саме до такої дати?
Найперше, це те, що мене запросили. А це таки відповідний запит, який вимагає певної відповіді. Я, звісно, перебрав в голові, що я маю, із чим я готовий прийти.
Дивився на готові якісь серії, які в мене є, і мені прийшло до голови показати саме цю. Її історія є трохи довшою, адже цій серії робіт вже близько 16 років – від того часу, коли я почав її створювати. І це вже третя локація, де виставлені ці роботи. Першою була Фабрика повидла, яка тоді ще не була Jam Factory, і це було в рамках Тижня актуального мистецтва. Другий пункт – це був київський Арсенал, Гоголь-фест. Це теж така споруда індустріальна, на місці, де раніше вироблялася зброя. Тобто, перша – де вироблялися консерви, повидло, друга – де вироблялася зброя, і третій пункт, що теж так трошки цікаво й символічно - Оперний театр. Ця серія домандрувала сюди і вона ніби цілий час змагається з інтер'єрами, в які потрапляє. І це цікаво з огляду самої такої суб'єктності серії для мене, як художника.
Як ти її тут відчуваєш? Чи є це місце якимось особливим порівняно з попередніми? Бо там вироблялося повидло, там зброя, а тут фактично – твориться культура.
Так, тут твориться культура. Ще одного досить високого гатунку. І тут є ще момент такий оцієї драматичності серії, яка була вкладена в саму тему, оці "Співаючі" – начебто співаючі, наче ті, що кричать, але разом з тим мовчазні сцени фактично. Оцей драматизм екзистенційних передчуттів, напевно, самотність якась в тому всьому існує. Тут є ціле віяло таких тем. Так, аби простіше, я часто кажу, що це своєрідна референція на "Крик" Мунка, норвезького художника, дуже відома робота, яка також має в собі цілу таку референцію того відкритого чорного рота-провалля. Це пізніше з'являється воно і в чорноті Малевича, і взагалі ці круглі форми є в історії мистецтва завжди присутні. І тут в мене є такий зв'язок з тим світом мистецтва, який мені відомий. І завжди є під знаком такого драматизму, екзистенційної складності, через яку ми проходимо, як через невимовне. Ця невимовність дуже пов'язана взагалі з мистецтвом, і в опері зокрема, тому що в опері ми дивимося, ми слухаємо, але все одно існує елемент невимовного. Такого крику, мовчання. Начебто мовчання, але наповненого мочання. І таким способом, ритмічними оцими колами у збільшеному форматі воно покликане вражати і не залишати байдужим.
Це теж такий інструмент – великий формат.
А чи робиш ти алюзії тут власне на те, що відбувається зараз?
Абсолютно правильно, обов'язково. Тому що зараз, у цьому контексті, серія звучить зовсім по-іншому. Контекст місця, контекст часу для художнього твору – це дуже важливо. Одна річ, коли це було показано у 2009 році перед часом світових фінансових криз, які у 2010-му вже прийшли в Україну, і до сучасного моменту, де ми перебуваємо в стані, коли ми так багато, попри об'єктивно складну ситуацію, змушені тримати в собі. Ми повинні стримувати себе, ми повинні втримувати баланс, ми не все можемо говорити, але ми так багато переживаємо, відчуваємо і фізично, і звичайно, що й внутрішньо. Тому якраз саме цю серію мені хотілось показати, а не будь-яку іншу. І саме в оперному театрі, де проходить багато людей, які приходять відкриті до мистецтва, відкриті для творчості, відкриті для того, щоб сприймати. Мені здається, саме тій серії місце зараз в тому часі і в тому просторі.
Експозиція триватиме до лютого 2026 року. Виставка відбувається за співпраці з Savchenko Foundation та Savchenko Gallery (Гданськ, Польща).
Автор: Андріана Стахів
Фото: Андріана Стахів
Концертна організація: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
Джерело: zahid.espreso.tv
|