|
|
IYOV: біблейський масштаб
1 березня – прем’єра опери Влада Троїцького IYOV. Українська композиторка Алла Загайкевич пояснює, чому цей твір – виклик.
24 лютого 2016, середа
Поширити у Facebook
«Реквієм треба писати молодим...» Так казав нам, студентам консерваторії у середині 80-х молодий композитор Володимир Зубицький, який щойно закінчив свій реквієм Sette lacrima. «Молодість – це відплата. Пишіть реквієми».
Про цю розмову я згадала вже на прем’єрі опери-реквієму IYOV молодих українських композиторів Романа Григоріва та Іллі Розумейка на минулорічному ГОГОЛЬFEST. Їх Реквієм за книгою Йова далекий від учнівського схиляння перед Вавилонською вежею духовних скарбів минулого. Це – виклик, адресований не музичній історії з консерваторських підручників. Це спроба говорити з самими собою і з сучасниками «про вічне», як про «особистісне», дуже відверто і щиро. Власне, це і є той єдино можливий спосіб передачі знання – з рук у руки. Живим словом, власним диханням.
Як вдалося композиторам не втратити той дуже особистісний зв’язок з мовою книги Йова, цим, без перебільшення, найбільш «випробувальним» текстом Старого Завіту? Де людина має витримати, встояти, не зійти з свого шляху...
Композитори виявили спільність драматургічного розвитку текстів книги Йова та класичної будови Реквієму. Сюжет книга Йова розгортається від вступної оповіді до відкритого експресивного вияву людського страждання, болючих пошуків сенсу буття людини – до життєствердного фіналу. Драматургічна лінія Реквієму теж пов’язана з «проживанням» людського життя, перемогою над стражданням та утвердженням віри у Вічне життя. Автори відчували необхідність сценічної реалізації свого твору, «opera» (з латинської «робота»), існування конкретного митецького простору, і, головне, появи особистісного виміру, «дійової особи».
Парадоксальним чином, особистісний вимір в цій опері-реквіємі не є чимось вже існуючим і заданим. Це, власне, безперервний процес «становлення» особистості, виокремлення її голосу, усвідомлення її існування. Здається, співаки опери постійно балансують між «не-буттям» (ансамблева єдність) та «буттям» (сольні арії), що цілком співвідноситься з драматургічним смислом книги Йова.
Абсолютно несподіваним в цьому процесі є використання препарованого фортепіано. Зі звичного в сучасній музиці мистецького знаку «сонористичних» пошуків він перетворився, можливо, – в найбільш виразну метафору опери.
Відкритий, оголений (зламаний?) інструмент – з усіма його нутрощами, струнами, кістяком став своєрідним «розкритим серцем», людиною «без шкіри» що відгукується на кожне слово та жест. Вслухаємось в ці звуки.
Жилаві струни, метал, дерево... Якісь дуже природні та первісні звучання видобувають ці музиканти. Здається – все це звучить уже тисячі років. Особливо ця віолончель... Так по-дитячому світло, і так пронизливо тривожно. Диригент (диригент? чи Йов над своїм серцем) піднімає руки до величезного світу (оркестру? хору?)... Яку відповідь він отримає? Чи «достукається до небес»?
Прем'єра опери IYOV – містично-театрального дійства для препарованого рояля, ударних, віолончелі та солістів – відбудеться 1 березня у БК КПІ.
Автор: Алла Загайкевич
Композитори:Алла Загайкевич
Джерело: Cultprostir
|