| Стаття |
|
|
|
|
Про зустріч молодшого сина В А Моцарта, Франца Ксавера, з німецьким письменником і художником Й. П. Лізером
26 травня 2023, п'ятниця
Поширити у Facebook
Сьогоднішня розповідь – про зустріч Моцарта-молодшого, яка відбулась під час гастролей його талановитої учениці, піаністки і композиторки Юлії Бароні-Кавалькабо, яку він супроводив під час її гастрольного туру аристократичними салонами протягом червня-вересня 1835 року за маршрутом: Оломоуц – Прага – Карлсбад – Ляйпціг – Дрезден – Карлсбад – Зальцбург – Відень.
Зустріч, про яку збережено спогад сучасника, відбувся в червні у Ляйпцігу
Це Йоганн Петер Лізер, (його власне ім’я – Людевіґ Петер Август Бурмейстер) — німецький письменник і художник.
У 1819 в Любеку познайомився кузеном Моцарта-молодшого, з Карлом Марією фон Вебером.
Цього ж року він разом зі своїм вітчимом був прийнятий до придворного театру великого князя в Шверіні, де працював художником по костюмах, художником-декоратором і театральним поетом.
Там його вперше звела доля з Францом Ксавером в час його великої гастрольної подорожі.
Він робив добрі успіхи як інструменталіст-виконавець, але пережив тяжке захворювання і втратив слух.
Відтоді Йоганн Петер вів мандрівне життя, працюючи як книговидавець, художник-декоратор, вчитель малювання, був письменником (йому принесли успіх новели, дитячі книги та збірки казок, менш успішними були його лібрето для музично-сценічних творів), заробляв музикознавчими дописами та фейлетонами на мистецькі теми як музичний оглядач в 1827 році в гамбурзькому журналі «Freischütz», працював музичним критиком для «Нового музичного часопису», який видавав Роберт Шуман, а отже був одним з членів його «давидового братства» з власним псевдонімом.
В 1835 року його дороги з сином Моцарта знову перетнулися у Дрездені під час його перебування там з метою публікації власних творів та композицій Юлії Бароні-Кавалькабо.
Перед цим у Ляйпцігу 4 та 18 червня відбулися концерти Кароля Ліпінського, давнього друга по концертним сценам.
Чи зустрілися митці цього разу? Цікаво, що дослідники вказують, що 22 червня Ф. К. Моцарт, як і Юлія та її мати Йозефіна, особисто познайомилися з Робертом та Кларою Шуманами (переписка між ними почалася дещо раніше і переросла в тривале багатогранне знайомство).
Однак в пресі у розділі про прибуття музиканта в місто є згадка аж за 26 червня: «Син Моцарта з Лемберга і Маршнер з Ганновера залишаться в Ляйпцігу на кілька днів» [Neue Zeitschrift für Musik 1835 N 51. 26. Juni s. 208].
Саме тоді Шумани отримали в дар від Моцарта-сина конверт з локоном Батька з дарчим підписом, що вважалося дуже цінним проявом уваги і унікальним раритетом.
Щоби глибше пізнати суть спогаду Й. П. Лізера (опублікованого в пресі 1844 року та з істотними змінами у вигляді окремого розділу у «Mozart Album» 1856 року до 100-річчя В. А. Моцарта), а також його листа до Ф. К. Моцарта, звернемо увагу на постаті двох героїв, згаданих в дописах.
Перший – це доктор Йоганн Гайнріх Фойєрштайн (Johann Heinrich Feuerstein, 1797-1850). У Ляйпцігу в 1827 році була опублікована біографія В. А. Моцарта авторства вітчима Ф. К. Моцарта, другого чоловіка його матері, Г. Н. Ніссена, написана у співавторстві з Констанцією.
Й. Г. Фойєрштайн надавав велику допомогу у формуванні книги за ескізами автора протягом двох років на заключному етапі роботи.
Другий – це Йоганн Фрідріх Рохліц (Johann Friedrich Rochlitz, 1769-1842) – німецький драматург, музичний письменник, музикознавець, мистецтвознавець, музичний критик, редактор, композитор.
Засновник і редактор «Загальної музичної газети» («Allgemeine Musikalische Zeitung»), яка виходила у видавництві «Брайткопф і Гертель», він входив також до керівництва оркестрами Гевандгаузу.
Окрім цього адаптував німецькою мовою лібретто низки опер та зінгшпілів, зокрема «Ленора, або Іспанська в’язниця біля Севільї» Фердинанда Паера, «Дівчинка-квітка» Їржі Бенди, «Дон Жуан» Вольфґанґа Амадея Моцарта.
У «Альбомі» Й. П. Лізер писав: «…одного разу я прочитав у списку незнайомців у дрезденській газеті “серед прибулих іноземців пан Моцарт, учитель музики з Лемберґа”. Я одразу вирушив до великого Раухаузу, де він мав зупинитися.
– Чи тут живе містер Моцарт із Лемберґа?, – запитав я офіціанта; він вказав мені на кімнату, я поспішив нагору і без стуку увійшов в кімнату (бо все одно не почув би його «Заходьте!»).
Не знаю, чи впізнав мене Моцарт одразу (хоча пізніше він сказав мені: я мало або зовсім не змінився); але коли я увійшов, його друг доктор Фойєрштайн, який на той час став також моїм, мабуть назвав моє ім’я, бо Моцарт кинувся до мене й тепло обійняв.
Яким би я не був щасливим з цього приводу, я не міг подолати свого жаху від зміни, яка відбулася в Моцарті.
Це вже не була прекрасна, елегантна юнацька постать, яка, незважаючи на всю вроджену скромність, крокувала вільно, прямо і впевнено; це вже не було сяюче захоплене око художника, не веселе обличчя з чолом Аполлона, оточеним густими темними кучерями, і витончено усміхненим ротом; фігура здавалася пониклою, тим більше постава; око дивилося розсіяно з виразом глибокої меланхолії; лоб був ще гарний, але лисий, і замість колишньої великої кількості кучерів потилицю вкривало лише рідке, тонке, сиве волосся, зачесане вперед і випростане. Його одяг був надзвичайно чистим, але таким же простим.
Від нього не сховалося враження, яке зміни його зовнішності справили на мене, тому що через деякий час він сказав (тобто відзначив це для мене):
– Ти зауважив, що я змінився. Так, любий друже! 12 років дозволяють нам надзвичайно постаріти; мені 44, мій батько був на 9 років молодший, ніж я, коли помер – але він жив прекрасним, щасливим життям!
– Твоє життя теж щасливе, – відповів я.
Моцарт: Звичайно, що стосується зовнішніх обставин, я не можу скаржитися; я маю те, що мені потрібно, мене люблять добрі люди, ніхто мені не заздрить, як моєму батькові, і не обмовляє, як його, – ні! про мене говорять тільки хороші слова, мені потрібно тільки назвати своє ім'я, і мене всюди люб'язно приймають. (Після паузи.) Звичайно! Я був би невдячний, якби я хотів скаржитися на людей і свої обставини.
– Чи знаєш ти, Моцарте, – запитав його Фойєрштайн, – що Лізер хоче одружитися?
Моцарт (до мене): Ти хочеш одружитися Чому?
Я: А чому ні?
Моцарт: Бо боюся, тобі в шлюбі не пощастить.
Фойєрштайн: Я теж йому це сказав; але він відповів мені, як Фігаро: «“Якщо й нещасливо, то принаймні буде весело”. Треба пробувати все».
Я: Ти радиш мені не одружуватися, Вольфґанґу? І я дивуюся, що у тебе давно немає дружини. Ти наділений всіма якостями хорошого чоловіка, а дружина і дорогі діти будуть радувати і прикрашати твоє життя.
Моцарт: Ні я, ні Карл (його старший брат) ніколи не одружимося.
Я: Чому ні ?
Моцарт, здавалося, проігнорував моє запитання, і Фойєрштайн сказав мені: – Моцарт був надзвичайно радий вашим «Мистецьким новелам» [перший том, без вказання автора на ньому вийшов того ж року].
Моцарт (жваво): Так, це правда! І я дякую тобі за отця Долза, ти здвигнув тут чудовий меморіал для мого батька; але я не знав, що ти автор, я думав, що це Рохліц, тому що всі обставини того часу були настільки правдиво, зображені.
Я: Я також попросив старого джентльмена в Лейпцигу розповісти мені про перебування там твого батька.
Моцарт: Крім того, твій свіжий стиль одразу викликав у мене підозру, це не Рохілців виклад.
За вісєї поваги до Рохліца! Я поважаю його як глибокого знавця, тонкого спостерігача і чесного, неупередженого критика, хоч він інколи не вільний від упереджень і щось явно виходить за межі його горизонту.
Але його манера наслідування Гете негідна, особливо невдалим я вважаю його опис наївних жінок з їхнім шепотом, цямканням, фіпсами та піпсами (вирази, які Рохліц використовує надто часто) абсолютно огидними, ваша Ленхен Долз напроти - це чудова, природна дівчина!
Я: Природно! Оригінал живе тут і зветься Марія Канова [юна артистка ляйпцігського придворного театру]. Ви можете побачити це в театрі.
Фойерштайн: Розумієте, Моцарт, Лізер не втомлюється вивчати природу, особливо вродливих молодих дівчат; він думає, як Гете: він не може співати про те, чим сам не жив і не любив! Так, він стане зразком доброго чоловіка, особливо коли він нарешті візьметься за виконання ескізів для «Дон Жуана». (Мені.) Синьйоре, я користаюся цією нагодою, щоб відрекомендуватися вашому Лепорелло.
Моцарт: Тобі справді краще не одружуватися.
Фойерштайн: Що ти хочеш? Мені довелося пробивати дірки в мочках його вух для сережок; але коли я хотів вдягнути йому сережки, він сказав: «Ні, я просто хотів спробувати, як це робиться».
Моцарт засміявся і сказав:
– Ну, тоді одружуйся на Бога, я бажаю тобі всього найкращого.
Моцарт пробув у Дрездені кілька днів, і я майже весь час провів із ним; Зрештою я не міг не помітити, що глибоке горе гризе його серце. Останній вечір нашої зустрічі в Дрездені, де ми були самі в його кімнаті, (Фойерштайн захворів і не приїжджав з Пірни) дали мені повну впевненість у цьому .
– Коли і де ми знову побачимось? – запитав я його. Чи нам доведеться знову чекати 12 років?
Моцарт. Думаєш, я буду жити через 12 років?
Я: Я на це сподіваюся.
Моцарт: Марна надія! (Після паузи.) Як ти прожив 12 років після страшної трагедії втрати слуху? Коли я дізнався про це з «Der Sontag», я подумав, що ти мав би впасти у відчай.
Я: Спочатку я був близько до цього; пізніше я зрозумів, що краще почати нове життя, а не впадати у відчай, і я це зробив.
Моцарт. Ти зміг; можливо, лише ти серед тисяч у такому ж відчайдушному становищі. Я пам’ятаю, десь читав про тебе: ти схожий на Паганіні з точки зору багатогранності свого таланту. Ви можете порвати три струни на своїй скрипці, і далі гратимете так, ніби не порвали жодної; – але Паганіні на скрипці та в житті – рідкість.
Я: Але, любий Моцарт! Це взагалі не можна застосувати до тебе, ти повністю використовуєш свої п’ять почуттів, маєш талант, смак, добре освічений, любиш своє мистецтво…
Моцарт: Як ти щойно мене назвав?
Я: Любий Моцарт.
Моцарт: Так називали мого батька! Тепер скажи мені, як почати творити щось, що було б схоже на найпосереднішу річ, яку створив мій батько? Мовчиш! Так, мій любий! Я ставив собі це питання щодня протягом тридцяти років, і мої сорок чотири роки життя дали мені лише одну відповідь: «Ти не можеш».
Я: Друже, тобі менше за все слід було задават собі це питання, а натомість творити свіжо й радісно, коли заманеться.
Моцарт: Хіба я цього не хотів? Але дуже скоро мені довелося відчути, як мало це принесло людям користі.
Ті, хто ставився до мене доброзичливо, чекали від мене найсміливіших кроків— через це я боявся, як виправдати їхні високі сподівання; байдужі знизували плечима і казали: «Його звати Моцартом, але такий Моцарт, як його батько, ніколи не приходить на землю вдруге!» Якби я не любив і не обожнював свого батька так сильно, якби я не боготворив його, я міг би його ненавидіти, тому що він дав мені життя, яке мусило бути невдалим, тим більше, що я не бездарний, можливо, навіть не позбавлений значного таланту.
Моєму батькові не вистачило всіх дев’яти років, щоб у житті, повному відволікань і насолод, гірких потреб, ворожнечі, образ і тріумфів, створити твори, які забезпечили йому безсмертя.
Він мав право померти молодим. Я, у віці, коли він помер, я, носій його славного імені, нарешті досягнув того, що став популярним керівником співацької школи і затребуваним учителем фортепіано в провінційному містечку. Якби я одружився, мої сини не мали б причини говорити: я не залишив їм нічого видатного; лише ім’я їх діда лягло б на них та їх правнуків.
Великий митець не повинен народжувати синів: мій брат не митець, а державний службовець - ви посміхаєтеся, цілком справедливо! Кожен, хто почує назву: пан Моцарт, ц.к. чиновник, мимоволі посміхається. Він теж не одружувався…». [Mozart-Album. Hamburg, 1856. s. 68-69].
У «Mozart-Album», виданому в 1858 році, поміщена й невелика оперета на музику з творів В. А. Моцарта на лібретто Й. П. Лізера. Про те, що вона існувала ще тоді, в 1835 році дізнаємося з його листа до Ф. К. Моцарта написаного навздогін наступного дня після від’їзду з міста до Карлсбаду і Зальцбурга:
«Наша вчорашня зустріч зробила мене таким щасливим, що я не міг сказати тобі половини того, що було в мене на думці, але це було справді добре для тебе, інакше я поставив би тобі тисячі і тисячі питань.
Я обіцяв, що поділюся з тобою деякими своїми напрацюваннями, але скільки б я не шукав, я нічого не знайшов у наявності, я працюю швидко, складніше, коли я берусь до писання чи малювання, тому що я знаю, чого мені не вистачає, щоб зробити щось хороше.
Проте я повинен дотримати слова, тому надсилаю тобі кілька своїх пісень і невеличку замальовку. З першого погляду ти побачиш, що шкіц запозичено з шедевру Моцарта-батька, але тут все для жарту, а саме для обкладинки другого річника мого музичного видання [musikalischen Taschenbuchs «Cäcilie»]; Дон Жуан уособлює легковажний смак у мистецтві новітнього часу, Лепорелло – митців, які не позбавлені совісті, але все ще служать розпусникам через гроші, даремно справжнє мистецтво (Ельвіра) прагне вдосконалити мерзотне, він знущається з них і нарешті справедливо покараний і забраний дияволом.
Не знаю, чи знаєш ти мою «Cäcilie», у будь-якому випадку я надішлю її тобі через книгопродавця. Ти побачиш, що я зрозумів твого великого батька та інших майстрів класики.
А тепер прощавай і будь щасливим, і тисячу разів привітай добру матусю, дасть Бог, ми ще дуже щасливо побачимось! Тільки сміливіше і не будь меланхолійним! Мистецтво має втішати нас у всьому, чого не дає нам життя, і воно робить це, якщо ми справді це маємо на увазі, знову
Valé [Прощавай!]».
Знаємо, що Й. П. Лізар-Бурмейстер був письменником-романтиком, і міг (бо полюбляв таке) опоетизувати чи додати дещо від себе задля художньої виразності. Проте майже дослівно ті самі думки про Ф. К. Моцарта висловлював у листуванні і його брат Карл Томас.
Але наведені публікації дають можливість зануритися в його оточення, побачити Моцарта-сина очами сучасників, та ще й у моменти особливої сокровенної відвертості.
Джерело:
Mozartiana Galicia is an initiative of the LvivMozArt International Festival, which is a scientific
Джерело: Mozartiana Galicia
|